РОЗДРАТУВАННЯ – ОЗНАКА ТОГО, ЩО БАТЬКІВ ВИНЕСЛО З ДОРОСЛОЇ ПОЗИЦІЇ.
Криза негативізму – дійсно складний момент. Дуже багато батьківсько-дитячих відносин дають першу тріщину саме в цей час. Деякі батьки навіть так і кажуть: «У нас до двох з половиною років все було добре, а потім він став неможливим, почав мене дратувати». Роздратування – це ознака того, що батьків винесло з дорослої позиції, з позиції захисту і турботи.
Чи бачили ви коли-небудь таку сцену? Літо, подвір’я. Посеред нього лежить великий-великий старий собака, на сонечку, гріється. І навколо нього носиться щеня. Воно бігає, воно все сповнене сил, йому хочеться спілкуватися, воно пса то за вухо вкусить, то на нього залізе, то гавкне у нього над вухом, так, що він здригнеться. І звичайно ж, воно йому заважає, звичайно ж він волів би, щоб щеня цього всього не робило. Але хіба можна собі уявити, що пес скаженіє до гніву? Він не суаженіє до гніву, він занадто великий. Він дивиться на це з абсолютно іншого масштабу: ну, ось воно таке, воно щеня, що з нього взяти.
Коли дорослий відчуває себе дуже великим, його теж діти не дратують. Дитина розлила воду у ванній, неакуратно їсть, довго одягається, скаче і волає – ну, так воно ж маленьке. Можна щось спробувати з цим зробити, якщо дуже потрібно, але злоститися навіщо?
Дорослий, який скаженіє до гніву, перестав бути великим, дорослим.
Ось ця розплескана вода стала більша за нього, ця розмазана каша, це запізнення в дитячий садок, цей шум в квартирі. Його винесло з дорослої ролі.
NВ! Іноді, якщо терпіння на дитину не вистачає і роздратування на дитину або відчай від його сліз, заповнюють, дуже корисно запитати себе: «А скільки мені зараз років?». І якщо ви відчуваєте, що явно не стільки, скільки в паспорті, то найкраще в цей момент – відійти трошки в бік від дитини і зайнятися собою. Взяти паузу, подихати, вмитися, випити чаю з шоколадкою, зробити кілька енергійних рухів.
Запитати себе: мені зараз погано – чому? Почути свою відповідь: «Тому що я втомився, тому що я уявляю, що мені зараз витирати це розлите молоко, тому що взагалі я зараз хотіла лягти спати, а не витирати молоко. Сил ніяких немає!» І після цього щиро себе пожаліти. Подумки обійняти, взяти себе на ручки: «Ах ти моя бідолашна, так втомилася, а тут ще молоко розлили». Відразу стає легше.
Напевно, зовсім від цього ніхто не застрахований. Складно завжди залишатися великим добрим псом. Життя наше іноді собаче, крім дітей, в світі так багато всього, що цілком може виявитися більше нас: хвороби, безгрошів’я, конфлікти з близькими, просто хронічна втома – а тут ще й воно волає і вимагає. Важливо, чи можемо ми вчасно зрозуміти, що вилетіли з дорослою ролі і скоріше в неї повернутися.
Людмила Петрановська, “Таємна опора: прив’язаність в житті дитини”
Ілюстрація – Brooke Smart
Стаття на моїй сторінці в facebook
Чи потрібна мені психотерапія?
