Коли більшість з нас думає про вербальне насилля, ми уявляємо собі крики і сварки, але правда в тому, що найбільш токсичне насилля – тихе і безмовне.
Коли моя мати злилася чи була незадоволена, вона починала вести себе так, ніби мене просто немає. У такі моменти я ніби ставала невидимкою, примарою або віконним склом. Коли я була маленькою – напевно, мені було шість або сім років – у мене все горіло всередині від її зухвалого погляду, я плакала і благала її сказати хоч слово, але вона мовчала.
Звичайно, все своє дитинство я в страху ходила навшпиньках навколо неї. Це як бути замкненим в покарання на горищі, але набагато тонше і не настільки очевидно. Років до сорока я не розуміла, що це такий вид насилля.
Ця жінка не самотня; діти, які виросли серед вербального і емоційного насилля часто вважають таку поведінку нормальною, помилково вважаючи, що так як у них відбувається і у всіх сім’ях.
Тож не дивно, що в суспільстві багато розбіжностей на тему того, що вважати насиллям всередині сім’ї. І хоча більшість людей готові визнати проблемою фізичне насилля – дії, які залишають видимі синці або переломи – тим не менш, багато хто не розуміє, де закінчується нездатність впоратися з власними емоціями (наприклад, з роздратуванням) і починається насилля над іншою людиною.
Однак, не важливо – чи є така поведінка свідомою спробою маніпулювати і контролювати іншого, або ж людина виправдовується, кажучи, що «він (вона), його спровокував (ла)» – обидва ці варіанти є насиллям.
На відміну від суспільної думки, дослідження дуже чітко демонструють, що емоційне і вербальне насилля робить з мозком дитини: воно в прямому сенсі змінює структуру мозку.
Такі діти виростають у дорослих, які не довіряють своїм сприйняттям і мають серйозні труднощі з опануванням своїх емоцій; у них розвивається небезпечний стиль прив’язаності, який відділяє їх від власних почуттів (уникаючий стиль) або робить їх дуже вразливими і чутливими до відмов (тривожний стиль). Оскільки у них є схильність вважати нормою вербальне насилля, вони можуть перебувати у відносинах з людиною, яка і проявляє до них це вербальне насилля.
Коли більшість з нас думає про вербальне насилля, ми уявляємо собі крики і сварки, але правда в тому, що найбільш токсичне насилля – тихе і безмовне; перечитайте історію, з якої починається ця стаття і зазначте, що в даному випадку знаряддя насилля – материнське мовчання.
Насилля мовчанням: що це таке і як воно руйнує.
Лея, 38 років, написала мені про свій перший шлюб:
Я ставала жалюгідною істотою, благала його сказати мені, що після цієї сварки він все ще мене любить, а він не відповідав. Я благала ще сильніше, плакала, а він сидів на дивані з кам’яним обличчям. Тоді я починала вибачатися, навіть якщо він почав сварку, а я не зробила нічого поганого.
Ось як я боялася, що він піде. Я не вважала його поведінку ні насиллям, ні контролем, поки не пішла в свої 35 років на терапію. Я ж прожила так 12 років і не навіть не замислювалася, що щось не так.
Історія Леї не виняток, не одна вона роками вважає подібну поведінку партнера нормальною. Насилля мовчанням легко раціоналізувати або заперечувати: «він просто не хоче говорити», «вона просто намагається зібратися з думками», «він не хоче образити мене навмисне» або «може бути я і правда занадто чутлива, як вона і каже».
Діти засвоюють не тільки ті повідомлення, які отримують в процесі вербального насилля (наприклад, «навіщо я тебе тільки народила», «ти потвора», «від тебе одні неприємності» і т.п.), але так само формують свої очікування від світу і розуміння того, як люди поводяться в стосунках з цього батьківського мовчання.
Серед насилля мовчанкою можна виділити кілька типів: глуха стіна, ігнорування, демонстрація зневаги і відмова від емоційного контакту. У всіх них одна мета – виставити людину маргіналом, змусити її жахливо себе почуватися і посилити контроль.
Глуха стіна або закритися від потреб іншого.
Цій поведінці присвячено досить багато досліджень і у неї є навіть своя абревіатура DM/W (від англ. Demand / Withdraw), тому що вона визнана однією з найбільш токсичних схем взаємин.
Стати глухою стіною – це кінець діалогу і це означає що у людини, яка цей діалог ініціювала, опускаються руки.
Коли так чинять батьки по відношенню до дитини, вони чітко демонструють цим, що думки і почуття дитини не мають ніякої цінності і нікого не хвилюють: а так як потреби дитини – це любов і підтримка батьків, то дитина вивчить цей урок як деяку «правду» про себе.
Коли так поступає один дорослий партнер з іншим, це просто демонстрація влади, яка повідомляє іншому: те що ти хочеш, те що ти думаєш, те що ти відчуваєш – в наших відносинах не має жодного значення.
Ігнорування або бойкот.
Робити вигляд, що ви не бачите і не чуєте когось – особливо чутливо для дітей, особливо якщо це використовується як покарання. Маленька дитина може відчувати себе покинутою або відстороненою з сім’ї, дитина постарше може відчувати біль відторгнення і в той же час глибокий гнів, ось як про це розповідає Елла:
Мій батько відразу ж переставав зі мною розмовляти, як тільки я його розчаровувала, що траплялося дуже часто. Приводом могли стати погані оцінки в школі, не дуже хороші спортивні результати, та все що завгодно. Він завжди говорив одне і те ж: «Тобі треба зібратися. Ти занадто чутлива, в цьому світі виживає найсильніший ». Моя мати дотримувалася тих же принципів.
Коли я була підлітком, я злилась на них обох, але в той же час думала, що їх розчарування – моя вина. Я була єдиною дитиною і мені ні з ким було порівнювати. Якщо говорити коротко, то до коледжу мені стало зовсім погано, але на щастя прекрасний терапевт просто врятував мене.
Партнери теж використовують бойкот для приниження і знецінення, а також для того, щоб налякати іншу сторону, «збити з ніг».
Це спосіб змусити іншого відчувати свою вразливість, відправити його в емоційне сибірське заслання, і робиться це для того, щоб зробити партнера поступливішим і більш підконтрольним.
Презирство і глузування.
Сміятися над кимось, дражнити його за допомогою гримас або висловлювати огиду закочуванням очей теж може бути інструментом насильства, який знецінює і принижує, хоч в цьому і не беруть участь слова.
Ці жести, на жаль, легко можуть не визнаватися кривдником, який буде звинувачувати вас у зайвій чутливості («ой, які ми ніжні»), причіпок («вічно ти чіпляєшся до всього») або відсутності відчуття гумору («ти що, жартів не розумієш »).
Не помиліться: це насильство. Щоб обізвати іншого дурнем і знецінити не обов’язково потрібні слова.
Відмова від емоційного контакту.
Це, мабуть, найтонша форма насилля, особливо коли мова йде про дитину: навмисна відмова надавати підтримку, любов і турботу – тобто все те, що так необхідно дитині для її розвитку. Звичайно, дитина не розуміє чого саме його позбавляють, але відчуває як самотність заповнює пустоту в серці.
Але не набагато легше доводиться і дорослому партнеру, з яким поводяться подібним чином, тому що коли вам відмовляють в емоційних потребах – це змушує вас ще більше мати потребу в їх задоволенні і іноді робить ще більш залежним від партнера.
Це контр інтуїтивно, але це правда. Відмова від емоційного контакту – це сильне знаряддя для тих, хто жадає влади і контролю.
Насилля – це насилля. Якщо хтось використовує слова чи мовчанку, щоб змусити вас відчувати себе нічого не вартим і безсилим, то ця людина чинить насильство. Пам’ятайте цю просту формулу.
Автор: Peg Streep
Переклад Julia Lee для Дорослі діти токсичних батьків
Стаття на моїй сторінці в facebook
