Поговоримо про подружній конфлікт. Переді мною сидять чоловік і жінка, і між ними йде війна. На першій нашій зустрічі вони навіть не дивляться один на одного, але зброю вигострили – слова докорів і образ так вивірені, точні і б’ють прямо в ціль. Поки він говорить, вона слухає з особливою гіркою посмішкою, як ніби заздалегідь знає слова, які прозвучать. Вони так добре знають один одного.
І вони люблять. Інакше б не прийшли.
Чому, коли пара свариться, їхні почуття такі сильні?
Кожен подружній конфлікт – насправді, крик відчаю про втрачену близькість. Намагаючись бути самостійними і незалежними, ми відчайдушно потребуємо цієї безпечної близькості з іншою людиною, чиє серце зігріє і захистить нас від усього світу.
І якщо ми не знаходимо в партнері цю близькість, ми будемо ревнувати і конфліктувати, нападати і усуватися, влаштовувати істерики з одного боку і знецінювати почуття з іншого. Нам не допоможуть техніки ведення переговорів, бо не за цим ми прийшли в стосунки.
Ми приходимо за близькістю. І поки на знайдемо її в нашій улюбленій людині – будемо сваритися і конфліктувати. Поки не знайдемо.
Любов, відкритість і страх
Кожні відносини неповторні. У той же час у пар, які переживають труднощі, буває багато спільного:
Війна в стосунках починається там, де люди перестають чути один одного.
Щоб чути партнера, потрібна взаємна відкритість, яка означає можливість безпечно ділитися своїми почуттями.
Здатність відкривати свої почуття партнеру перегороджує страх, пов’язаний з болем, який пережили в минулому.
Спілкування з парою починається з розмови про очікування кожного, і тривоги кожного. Ці тривоги часто йдуть в історію батьківських сімей, в труднощі емоційного зв’язку з мамою і татом, і часто в болючий досвід попередніх відносин.
Ми любимо так, як любили нас.
У дорослих відносинах часто виявляються схеми прив’язаності, які складалися з дитинства у відносинах з батьками. В цілому можна сказати, що якщо батьки були надійними і люблячими, тоді в дорослому житті людині буде легше ставитися до свого партнера з турботою і любов’ю.
Якщо ж батьківської любові не вистачало, це означає що маленькій людині часто доводилося обходитися без неї, і тепер вона вміє добре емоційно закриватися і при необхідності «не помічати» свої і чужі почуття: «Тепер уже ніхто не зробить мені боляче!». В іншому варіанті прив’язаність може виражатися через сильні протилежні почуття: присутній сильний страх близьких відносин, і не менш страшно – втратити їх зовсім.
Коли один відкриває свої потаємні почуття, а другий бере їх під свій захист, тоді в стосунках виникає довіра і безпека.
Поки партнер не знає, що ти відчуваєш, у нього мало шансів тебе зрозуміти і захистити.
Простіше кажучи, щоб займатися любов’ю, партнерам потрібно зняти «бойові обладунки».
Через почуття – до потреб.
Коли нам чогось не вистачає у відносинах, ми це відчуваємо. Сором, гнів, образу, страх, самотність … Тому в роботі з парами ми вчимося говорити, що з нами відбувається, на мові почуттів, на противагу мові докорів або вказівок «ти повинен».
Почуття ведуть до потреб. Головна потреба нашого серця – бути любленим і прийнятим. У дитинстві нам для цього потрібні мама і тато, а коли стаємо дорослими, нам для цього потрібна наша близька людина.
Любов-близькість – наша життєво важлива, вітальна потреба. Тому про неї – всі пісні, і казки всіх часів.
Емоції конфліктного спілкування (гнів, злість, ревнощі та інші) не є первинними, а походять від більш глибинних почуттів – емоційного болю, образи і страху. Те, що за гнівом або агресією часто стоїть страх (наприклад, страх бути відкинутим), допомагає інакше дивитися на розбіжності в парі, бачити за різкими словами партнера його власний біль і тривогу.
Ці потаємні, невизнані почуття – наша емоційна правда. У кожного своя, вона живе в нашому серці, але інше серце може її почути. Ваші глибокі почуття можуть бути розділені – серце хоче, щоб вони були розділені. У цих глибоких, інтимних дотиках один до одного народжується близькість.
Це велике відкриття належить Сью Джонсон, яка 30 років тому розробила найефективніший метод роботи з парами – емоційно-фокусовану терапію (ЕФТ). Ось її слова про те, що таке ставлення з любов’ю: «Неможливо зусиллям волі викликати любов, не можна її виторгувати. Вона емоційний відгук».
У відносинах буває так важко йти назустріч, тому що люди потрапляють в ситуацію, яку мені хотілося б назвати «пасткою взаємного болю». Ось один з її варіантів:
«Ми йдемо кожен своїм шляхом, між нами стіна – або це війна? Як би там не було, ми обидва страждаємо від самотності в одному ліжку …»
Війни відносин складні тим, що кожне образливе слово або дія на адресу партнера істотно змінює в негативну сторону не тільки розпал почуттів ( «почали спокійно а тепер кричимо один на одного»), але і сам предмет конфлікту ( «я йому – коли праску почистиш, а він мені – «так ти така ж, як твоя мати». За що? … »)
Виникають ланцюжки негативних взаємодій – нескінченна драма переслідування і відсторонення, в якій партнери як і раніше намагаються достукатися до іншого, шукають в іншому близькість і надійний зв’язок.
Цикли негативних взаємодій
В емоційно-фокусованій терапії виділяють три основних цикли негативних взаємодій, і в роботі з парою важливо виявити цей переважаючий стиль, характерний для відносин:
«Напад – напад» (відкритий обмін звинуваченнями, взаємний пошук винного)
«Напад» – «відсторонення» (один нападає, прагне з’ясувати відносини – другий відсторонюється і тікає від спілкування, уникаючи контакту з болісними відчуттями)
«Відсторонення» – «відсторонення» (тут, здається, ВЖЕ і конфлікту немає, але в стосунках – повна відстороненість, недовіра і відсутність близькості, ніби стіна: «Я вже нічого від тебе не чекаю …»)
На консультаціях з парою ми намагаємося створити безпечну атмосферу довіри, в якій партнери починають помічати ці деструктивні цикли взаємодії, і подальші зусилля спрямовані на те, щоб разом виробити більш довіряюче спілкування, яке дозволить відновити близькість.
«Чи знаєш ти, що я відчуваю?»
Тільки вдумайтеся в цю дику ідею:
У багатьох випадках, коли партнер завдає вам болю, він не здогадується про це.
Зайнятий своїми переживаннями, він не знає про те, ЩО ви відчуваєте.
Як реагувати? Є два варіанта:
- Відповісти ударом на удар – затаїти образу, дочекатися випадку і заподіяти біль, знайшовши вразливе місце.
- Повідомити партнеру про свої реальні почуття, сказавши що з вами відбувається в цей момент.
Якщо чесно, то наші емоції завжди вимагають від нас «сильнішої» відповіді … Але тоді в парі триває війна, перемога в якій має гіркий присмак внутрішньої самотності.
І тоді ми спілкуємося з близькою людиною на рівні тактики, яку знають дві рептилії в скляній банці – вкусити сильніше і відскочити подалі.
А ми – люди. Вихід який? Звичайно ж – розмовляти. Спілкуватися. Обговорювати, що відбувається у відносинах.
«Я-повідомлення»
Тут можна використовувати так звані «Я-повідомлення», в яких ми ділимося своїми почуттями:
«Я-повідомлення» допомагають говорити близькій людині про те, що ви зараз відчуваєте,не диктуючи йому при цьому, що він повинен робити. Це допомагає спілкуватися і з дітьми, і з дорослими.
І звичайно ж, важливо живити свого партнера любов’ю – говорити йому хороші слова, дарувати подарунки і спільний час, піклуватися і просто обіймати частіше.
Як працює терапія пар.
Метою терапії пар є відновлення емоційної близькості, яка забезпечує живу присутність у відносинах, відкритість і бажання піклуватися один про одного.
Короткострокова терапія пар передбачає 8-12 зустрічей, які проходять один раз в тиждень. Тривалість консультацій 90 хвилин. На першій зустрічі ми обговорюємо, які проблеми існують у відносинах і формулюємо запит від партнерів, далі направлено працюємо і в кінці визначаємо, чого разом вдалося досягти.
Перешкодами для терапії пар буває відсутність готовності щось змінювати у відносинах, а також фізичне насильство, виражена залежність від психоактивних речовин або інша проблема, яка потребує індивідуальної терапії.
Ми народжуємося з потребою бути близькими.
Відносини любові – найбільший ресурс, який тільки може бути.
Автор тексту – Олексій Саква
Стаття на моїй сторінці в facebook
