Різдво у собі

Вже кілька днів, виходячи надвір, я почуваюся так, немов мою країну окуповано.

Я живу на тій пішохідній вулиці, яка веде до міської ялинки. Зрозуміло, що кожного року усі міські свята здаються мені особливо близькими і домашніми. Але цього року додалося ще щось. Вже кілька днів, виходячи на вулицю, на якій виріс, я чую чужу мову. При тому вона звучить так, що я відчуваю, що всім цим приїжджим абсолютно байдуже, як себе почувають люди, які виросли на цій вулиці. Врешті я зауважив, що у мені починає рости те роздратування, яке тепер модно називати ксенофобськими настроями.

Відразу ціле кіно крутиться у голові. Фрагменти і кадри, які укладаються у такий колаж, з якого зрозуміло, що все це не до добра, що вони вже всюди, що добралися і до мене, що погибель якась наступає, ці варвари все затопчуть, вони прийшли плюнути на наші могили, це тільки початок, за цими будуть інші, їм треба буде тут жити, вони зруйнують наше місце так само, як поруйнували усі свої місця… Теж мені – Різдво у Карпатах. Пощо таке Різдво? Що вони тут можуть зрозуміти, що їм це може помогти? Треба триматися, треба не датися, не можна, щоби їм тут сподобалося…

Багато різних миттєвих думок.

Але добре, що зближається Різдво. Різдво влаштоване якось так, що дає нагоду згадати найважливішу свою властивість. А головною властивістю кожного Різдва є нагадування про те, що варто не забути подумати про себе, Різдво, себе у Різдві і Різдво у собі. Зрештою, навіть то перше, найголовніше, Різдво було передовсім думкою, роздумуванням Бога про себе. Що діялося з Богом, щоби виникла потреба спробувати побути ще й таким? Що Він хотів про себе знати? І до чого Він дійшов, якщо так змінився?

Добре, що зближається Різдво, і я згадав, що треба подумати про себе. Подумати, що зі мною не так, якщо я відчуваю, що ці люди мені чимось загрожують. Яку мою приховану від мене ж слабість вони несподівано для себе проявили? Адже я не боявся жодного Різдва, а ті, які були під пресом і в підпіллі, взагалі згадую як найкращі часи. Знаю, що це тому, що під зовнішнім пресом легко і зрозуміло. Тому, що можна було втекти від головної властивості Різдва, яка значно трудніша, – подумати про себе. Адже тоді було так багато винних у тому, що моє Різдво під пресом і у підпіллі, що я, не докладаючи ніяких зусиль, ставав наче чистішим.

Тепер інакше. Тепер складніше. Тепер я маю свободу вибору – я можу нервуватися, злитися і спаскудити своє Різдво або побачити, як важко буває прийти на цей світ тому, який його створив і є усюди, і помогти Йому хоча би тому, що допомогти хочу. І можу.

Ще я знаю, що Різдво безмежне настільки, що навіть ті, які ще до цього не додумалися, знають, що добре, коли добре, бо добре має бути. І знаю, що поки вони до цього не додумалися, мені дуже важко розвіювати свої ксенофобські настрої. Але зближається Різдво…

Автор – Тарас Прохасько

Стаття на моїй сторінці в facebook

Чи потрібна мені психотерапія?