1. Постарайтеся не пробачити, а зрозуміти:
У них не було ресурсу
Пам’ятайте, що у них було дуже важке життя – робота, брак грошей, добування їжі, трудоємкий побут, стояння в чергах.
Сильно замотані батьки не були психологічно чутливими і давали дітям той ресурс, на який їх вистачало.

2. Вони були молоді і недосвідчені
Іноді буває дуже корисно згадати, в якому віці були ваші батьки в той час. Часто це були люди 25-26 років, недосвідчені і невпевнені.

3. Не треба мовчати
Якщо ви відчуваєте образу на батьків, не треба мовчати про це. Не можна не визнавати того, що вам було погано.
Довго ця тема була табуйована і був один варіант: «Батьки святі люди, вони тебе виростили і дали життя, їх потрібно любити і поважати».

4. Не носіться все життя з дитячими травмами
Це інша крайність.
Добре було б не провести все своє життя, скаржачись на батьків і пояснюючи їхніми помилками всі свої невдачі.
Постарайтеся не прожити все життя під прапором «дитина алкоголіка», «людина, якого не любила мама» або «людина, яку в дитинстві били».
Іноді такий період переживання травми потрібен, але добре б, щоб він закінчувався.

Коли ми були дітьми, у нас не було вибору – будуть нас ображати чи ні. А зараз у нас є вибір – ми можемо залишити травму просто як досвід або дозволити травмі формувати нашу особистість.

5. Якщо не виходить зіскочити з цього своїми силами – зверніться до психотерапевта, не треба жити в такому стані роками.

6. Спробуйте поговорити про дитячі образи з батьками
Варто намагатися донести до батьків, що вони були не праві? Іноді це допомагає. Вони вже виховують онуків і часто відкривають в собі тепло і прийняття. Іноді вони можуть визнати і висловити жаль з приводу минулих помилок. І це може стати початком нових теплих відносин.

7. Залиште за ними право не визнавати своїх помилок
Якщо батьки захищаються і кажуть: «Ми все робили правильно, це ти невдячний», – вони мають на це право.
У вас своя картина світу, а у них своя. Іноді їхня психіка все заперечує і витісняє.
Перевиховувати людину в 70 років це погана затія.

Але часто це означає, що близьких відносин між вами вже не буде.

8. Пожалійте себе маленького
Коли ми ображаємось на батьків, ми знаходимося в положенні дуже маленької істоти.
Ви не суддя, а просто маленька дитина, у якої не було вибору.
А коли ми думаємо – прощати чи не прощати, то приймаємо на себе відповідальність, якої у нас немає і бути не могло.
Ми не можемо бути старше батьків, не можемо судити їх «зверху».
Ми можемо визнати свої почуття і з сьогоднішнього дорослого стану пожаліти себе маленького.
Пояснити собі маленькому, що взагалі-то так не можна з дітьми поводитись, щоб він хоч від когось дорослого це почув.

9. Дозвольте собі посумувати
В якийсь момент треба дозволити собі посумувати і визнати, що чогось у вас в дитинстві не було і вже не буде. Тому що ваші батьки просто не могли вам це дати. І від цього може стати легше.

10. Не чекайте, що батьки зміняться
Дуже часто за претензіями до батьків стоїть дитяча надія, що батьки зміняться – тато, нарешті, похвалить, а мама, нарешті, полюбить.
А тато і мама не хвалили і не любили просто тому, що вони в принципі були на це не здатні.
У них своє важке дитинство, свої обставини і свій психологічний профіль.

11. Навчіться переводити мову любові своїх батьків
Досить рідко бувають батьки, які не здатні зовсім нічого давати, а тільки критикують і відкидають.
Іноді їх мова любові просто не та, яку нам би хотілося почути.
Ми чекаємо хороших слів, а їх любов – це пекти нам пироги і годувати досхочу.
Треба навчитися переводити їх мову на свою.
Припустимо, мама весь час бурчить, але при цьому готує вам нескінченні борщі і миє посуд.
Ось ці її пироги, борщ і посуд і є її «я тебе люблю».

12. Іноді критика – це теж турбота
Безкінечна критика – це такий батьківський оберіг.
Здається, що якщо весь час говорити дитині, що з ним не так, то він колись все зрозуміє і буде, нарешті, все робити правильно.
Якщо побачити це з такого боку, то це не буде вас так руйнувати.
Треба навчитися до цього так і ставитися, як до турботи.

Якщо ваші батьки померли, то ваші претензії їм точно не зашкодять
Коли ми ображаємося, ми ображаємося не на сьогоднішніх батьків, а на тих батьків, які були тоді, в момент образи.
Іноді померлих ідеалізують і здається, що заборонено подумати про них погано або пред’являти до них претензії.
Але якщо вони вже померли, то ваші претензії їм точно ніяк не зашкодять, а вам це може допомогти.
Іноді потрібно висловити гнів і претензії, щоб відкрити здатність любити.
Якщо зняти образу, то ви зможете мати справу з тією теплою частиною в стосунках, яка у вас була.

автор – Людмила Петрановська
ілюстрація – David Hockney