Суп на плиті закипає – треба перемішати. Малюк вимагає уваги – взяла на ручки. Раптовий дзвінок – біжиш до телефону. І раптом бачиш, що старший розсипав іграшки по всій кімнаті. Просиш прибрати, продовжуючи розмову. Повертаєшся, бардак ще більший. Повторюєш. Молодший на кухні щось розлив, поспішаєш туди. Через кілька хвилин знову заходиш в кімнату і закипаєш сама більше ніж суп: ТИ ЩО, НЕ чуєш МЕНЕ?

Дні мами – суцільна гра «Вовк і яйця». Потрібно мати 5 очей і 10 рук, щоб встигати. І коли діти ігнорують елементарні прохання, важко стримати крик.

Увечері говориш чоловікові, що втомилася. Адже він не дитина, повинен зрозуміти. У відповідь сухе: «Ну так відпочинь». Пора вже всім чоловікам в РАГСі видавати розмовник… Чому до нього не доходить, що дружина чекає на підтримку (!), а не ось це ось все. НЕ ЧУЄ.

Як тут не підвищити голос?

Ситуації знайомі до болю. І начебто криком проблему не вирішити. Більше скажу, все тільки посилиться.

Але коли ми кричимо, ми ж не монстри. Ми – просто люди. Ми продовжуємо любити. Просто нам потрібна допомога.

Нас не вчили її просити. Заохочували самостійність. Змалку твердили: «Молодець яка, сама впоралася! Помічниця росте». Чомусь ніхто не говорив: «Молодець, що попросила допомогти! Звертайся!» Або вам говорили? Мені ні.

У школі нам дорікали за незнання, за невміння. Це кумедна система: ти приходиш, щоб тебе навчили, а на тебе кричать. Кричать через те, що самі не змогли донести. Ти ніби мав знати предмет спочатку. Або робити вигляд.

Ми звикаємо прикидатися, ніби справляємося без допомоги.

На щастя, були і спокійні вчителя, які не дозволяли собі грубості. Вони закохали в свій предмет не одну сотню дітей. Це до питання ефективності критики взагалі і крику зокрема.

Може, спробуємо розірвати це коло безпорадності?

«Синку, я просила тебе прибрати. Хочеш, допоможу? Давай разом!”

«Коханий, у тебе був важкий день? Як я можу тобі допомогти?”

Як мінімум, спрацює ефект здивування. Можливо, він задумається, навіть якщо спочатку проігнорує за звичкою. Як максимум, при багаторазовому повторенні, буде відповідна реакція. За увагу – відповідна допомога, за можливість бути почутим – співрозмовник почує вас.

А потім наважимося і самі скажемо: “допоможи”, “я не справляюся”, “я залишаюся зовсім одна”, “я не справляюсь наодинці”.

Так це складно. Але давайте спробуємо разом?

____
Текст проекту pro_roditelstvo

Стаття на моїй сторінці в facebook

Чи потрібна мені психотерапія?