“Ніхто ніколи не доб’ється відокремлення або автономії, вважаючи іншого поганим або неправим… Відокремлення з’являється тільки тоді, коли діти бачать як хороше, так і погане в своїх батьках, а також і в самому собі”.
(Б. і Дж. Уайнхолд.)

Тема складних, заплутаних, незавершених відносин з батьками, для багатьох актуальна.
Потреба у відділенні не так у фізичному і фінансовому (з цим майже всі якось справляються), скільки у психологічному плані.
Адже можна давно не жити разом з мамою і татом (їх самих може вже не бути в живих), але довгі роки перебувати під впливом їх установок, оцінок, суджень, діяти з оглядкою на них, вести з ними внутрішній діалог, знову і знову намагаючись щось довести.

Відокремитися від батьків: 3 етапи сепарації

Свого часу для мене великим відкриттям стала періодизація відносин з батьками, озвучена моєї викладачкою М. Ланцбург.

1 етап: «Симбіоз зі знаком плюс».
Це період від народження до 10-12 років – коли дитина у всіх сенсах залежить від батьків і перебуває в злитті з ними. Мама і тато – найзначніші для нього фігури, їх авторитет (поки) незаперечний.

2 етап: «Симбіоз зі знаком мінус».
Ідеали руйнуються. Дитина (вже підліток) починає чинити опір колишній залежності і все більше орієнтується на думку однолітків.
Починаються претензії, зростає невдоволення і розчарування батьками, які вже не можуть (або відмовляються) задовольнити зростаючі бажання сина (купити новий айфон, наприклад).
Значення цього періоду – в розставанні з ілюзіями, в прийнятті світу з усіма його обмеженнями, стражданнями, несправедливістю. В розумінні, що батьки – не боги, а всього лише звичайні люди зі своїми слабкостями і недоліками.
В ідеалі, підліток повинен зробити висновок, що дитинство – закінчується, треба ставати більш самостійним і дорослим, навчатися відстоювати свою думку, захищати те, що для тебе дороге і важливе, діяти на власний розсуд, нести за це відповідальність і перестати щось чекати від мами і тата.

3 етап: Автономія.
Це і є та сама доконана сепарація, коли людина психологічно відділяється від батьківської сім’ї, починає спиратися на себе, рулить своїм життям сама.
Коли він знайшов своє унікальне, неповторне «Я», вибудував кордони і – найголовніше – вже не залежить від суджень і емоційних реакцій батьків. Не «ведеться» на провокації, не плекає свою образу і не намагається виправдатися.
Людина яка відділилась, сепарувалась, стала дорослою і зрілою «дитиною» вже не чекає, що батьки будуть проявляти турботу і любов, якщо вони на них не здатні. Це дуже важливо – усвідомити, що вас можуть не любити. Відігравати на вас свої власні травми, реалізовувати за ваш рахунок свої потреби. І не любити.
У кожної людини – свої ресурси. Хтось не вміє співати, а хтось не вміє бути мамою (татом).
Щоб відокремитися, треба спочатку гарненько об’єднатися, а потім і гарненько повоювати – тобто якісно пройти перші два етапи.
Однак до автономії рідко хто доходить. Зазвичай люди застряють на якомусь етапі – або «симбіозі +» (мама залишається головною людиною усього життя і основною емоційною прихильністю), або «симбіозі -» (вічній конфронтації з батьками, спробах їм щось довести).
Автономія ж має на увазі не відносини дитини і батьків (і зовсім неважливо, хто насправді дитина, а хто батько, часто-густо відбувається інверсія – коли діти з малих років виконують роль батьків по відношенню до мами або тата). Вона має на увазі відносини двох дорослих людей без емоційної залежності.
Емоційна залежність – це надмірна важливість для тебе іншої людини, сфокусованість на відносинах з ним (причому необов’язково ці відносини приємні і приносять задоволення).
Це постійна потреба в його присутності (знову ж необов’язково наяву, а, наприклад, у внутрішньопсихічному просторі).
Це коли на тебе сильно впливають його настрій, слова, бажання.
Коли ти відчуваєш відповідальність за його емоційний або фізичний стан.
Коли «збираєш» його очікування і намагаєшся їм відповідати, догодити. Або навпаки, відстоюєш право бути собою. Весь час відстоюєш. Борешся. Протестуєш. Сперечаєшся.

Що ж в такому випадку емоційна незалежність?
Припустимо мама незадоволена своєю дорослою дочкою і критикує її.
Емоційно залежна «дитина» буде відчувати сором, провину або огризатися у відповідь, навіть якщо прекрасно знає, що права.
Емоційно незалежна дочка не буде відчувати ні провину, ні обурення. Вона буде лише шкодувати про те, що мама відчуває неприємні для неї самої емоції. І все.
При цьому її (дочки) власний емоційний світ порушений не буде. Мамине невдоволення не стане трагедією, що не підштовхне до якихось дій і не знизить самооцінку.
Відокремитися від батьків, обмежити їх вплив і втручання в своє життя – не означає руйнувати зв’язки. Це означає «перезавантажити» свої відносини, налагодити контакт «дорослий-дорослий» на основі взаємоповаги.
Визнати, нарешті, за собою право не відповідати батьківським очікуванням, не відповідати за ситуацію в батьківській родині, не віддавати їм «борги», не відчувати себе винуватим.
Але!
Дозволити і батькам бути такими, якими вони є (були) – вимогливими, які критикують, «неправильними», неідеальними.
Я ( «дитина») – це я. Ти (мама/тато) – це ти. Ми самі близькі один одному люди. Але ми (вже!) окремі (відчувати свою окремість від інших людей – взагалі дуже корисна навичка).
Тобі може щось в мені (або моєму житті) не подобатися. Я можу на це «не подобається» не реагувати і жити своєю головою.
У кожного з нас – свій шлях, свої цінності, свої рішення і своє право на помилки. Ми не влаштовуємо бойових дій, не переходимо межі, не вважаємо, що хтось комусь щось винен.
Ми не використовуємо один одного, щоб заповнити внутрішню порожнечу і надати своєму життю сенс.
Ми радіємо з того, що ми один в одного є, такі, недосконалі, небезгрішні, але дуже рідні. Що ми живемо, дихаємо і у нас є ще час сказати, як ми вдячні один одному, а якщо щось не так – попросити вибачення.

Безумовно, це процес двосторонній. Дитина відокремлюється і стає дорослою, батьки – відпускають і цю дорослість визнають.
Але навіть якщо батьки не готові відпустити, досягти автономії можливо. Так, це велика, серйозна і важка психологічна робота, але вона може бути успішна.
Її підсумок: визнати, погодитися з тим, що батьки – ті, які є (були), інших не буде. Прийняти в батьках батьків, побачити сенс в тій мамі і в тому татові, яких дала природа. Подякувати їм за життя і пробачити за помилки.

автор – І. Чеснова

фото – кадр з фільму August: Osage County (рекомендую!!)