ПСИХОТЕРАПЕВТ, ПСИХОЛОГ
10 «Не» відомого психолога Юлії Гіппенрейтер, в яких є все, що потрібно знати про дітей
Про дітей.
Не бійтеся змінювати життєві траєкторії
Багато хто запитує, що гірше – дитина, покинута працюючою мамою, або дитина, яка тільки і бачить замучену домашніми турботами маму. Є думка, що потрібно вибирати – або самореалізація, або діти.
Мені складно витрачати гроші на себе. Чому?
Вони – повна протилежність шопоголікам. Їм складно зважитися витрачати на себе свої ж власні гроші. Психолог Марі-Клод Франсуа-Ложье впевнена, що така поведінка часто говорить про сильниц страх втрати і потребу в захищеності. “Кожен раз, коли мені в голову приходить думка пройтися по магазинах, повторюється одна і та ж історія. Я знаходжу те, що мені подобається, приміряю, йду на касу і тут кажу собі: «А чи потрібно мені це?» В ході роздумів я приходжу до висновку, що обрана річ дуже дорога. Я виходжу з магазину з порожніми руками, відчуваю втрату сил і втому.
Чотири правила душевного спілкування з дружиною
Добре зустрітися з дружиною на кухні, без дітей, за чашкою «кави Мумі-мами» (з апельсиновим соком і корицею) і трохи поговорити. Але, о Боже, ні – вона знову про свою педагогіку. Скільки можна, все вже по сто разів говорено – але ось знову і знову, по п’ятнадцятому колу. Мене страшенно бісить ця тема, але переривати якось незручно, і я терплю і вдаю інтерес. Дружина, звичайно, через якийсь час розкушує моє вдавання, але включається в ту ж гру і не говорить про це. Ми закінчуємо спілкуватися і втикаємося в екрани з видихом полегшення. І в результаті стаємо ще далі один від одного.
Робота на все життя
Коли я працюю мамою, я ловлю себе на тому, як же багато постійної праці мені доводиться вкладати в роль психолога по відношенню до дітей. Чому це робота, чому вона не стає просто частиною життя з дітьми? Нерефлексуючим, розслабеним життя? Популярна психологія винесла в масове знання нейропсихологічні особливості формування дитячого мозку, теорію прив’язаності, теорію поетапного формування і ближнього кола, активне слухання і так далі, і так далі.
Народити назад: життя з дітьми поза емоційним підключенням
Є проблеми, які відомі всім, тобто очевидно існують. Той хто страждає ними має право на своє страждання. А є проблеми, які не визначені і не визнані, тому в суспільстві їх начебто немає. “Скажіть, в якому віці починається задоволення від дитини?”, – хвилюється розгублена мама двомісячного сина. Однорічного. Трирічного. П’ятирічного. “Скажіть, коли я перестану так страшно від нього втомлюватися?”, “Скажіть, коли припиняється безперервна напруга, поки дитина не спить?”, “Скажіть, все це коли-небудь закінчиться?”
що ти зараз відчуваєш?
Психологам і психотерапевтам в процесі консультацій постійно доводиться стикатися з тим, що клієнти дуже часто не можуть відповісти на просте запитання: що ти зараз відчуваєш? У таких випадках можна відразу припустити, що у клієнта є труднощі в усвідомленні і проживанні почуттів і емоцій. Даний стан називають алекситимією. Власне кажучи, алекситимія – це не захворювання, як таке. Його як діагноз, вам не може поставити психіатр або психотерапевт, так як його немає в класифікації хвороб. Мабуть, його можна назвати особливим станом, що характеризується труднощами в розумінні власних почуттів, неможливістю розрізняти тонкі нюанси своїх переживань і складністю з їх вираженням (як за допомогою жестів, пози і міміки, так і при словесному спілкуванні з іншими людьми).
Розлучення під час карантину
Ми живемо зараз не в простий час, але окрім стресу і тривог через пандемію світ стикається із ще однією проблемою – у зв’язку із карантином великими темпами збільшується кількість розлучень. Я вирішила присвятити цій темі наступну статтю, яку написала на основі вебінару Людмили Петрановської який стосувався сімейних конфліктів під час вихідних і канікул. Умови карантину звісно дещо відрізняються, особливо коли приходиться працювати з дому, але основи залишаються ті ж.
Найгірше, що можуть зробити батьки для своєї доньки
Я не кажу зараз порядною, розумною або відповідальною. Я кажу – чемною. «Чемна» – це звичка орієнтуватися на чужі оцінки, боязнь образити будь-яку наволоч, прагнення розглядати краще в кожній какашечці. Бути чемною – читай, зручною – це важкий тягар, від якого багато хто не може позбутися все життя. Чемних дівчаток дуже люблять дорослі. Вихователі в дитячому садку, батьки, вчителі початкових класів. Скажеш чемній дівчині доїдати до кінця суп або кашу – вона доїдає, давлячись, аби не засмутити дорослих. А потім, у дорослому житті, не розуміють, звідки у них зайва вага і звичка їсти більше, ніж потрібно тілу. Та не чує вона своє тіло, не привчена. Привчена заглядати в очі виховательці: я сита, чи ще ні?
Це була моя ганьба.
Це був мій кошмар.
Але сьогодні все інакше.
Немає невпевненості. Немає переживань.
Немає «О, Боже, що вони скажуть?»
Страшно всім
І тим, хто фінансово незалежний. І тим, хто талановитий. І тим, хто безумовно гарний собою. І тим, хто розумний і мудрий. І тим, хто народився у щасливій повній сім’ї. І тим, хто живе біля океану. І молодим. І старим. І тим, хто визнаний в своїй справі. І тим, кого розуміє партнер. І тим, хто займається йогою. І єдиноборствами. І медитацією. І тим, хто тільки починає. І тим, у кого великий досвід. І тим, у кого на вигляд абсолютно все добре.