Зараз народ дуже начитаний в плані психологічної інформації. Тисячі психологів на сотнях порталів і особистих сайтів відкривають читачам секрети щастя. Намагаються, переводять на людську мову складні наукові терміни. Пояснюють на прикладах.

Розібратися і знайти психологічну причину життєвих невдач (за допомогою психологічних статей з інтернету) сьогодні не зможе тільки лінивий. Та й лінивий теж впорається, якщо має досить часу.

У сьогоднішньому світі інформація дешева, як ще ніколи не бувала в світовій історії. І легко доступна недосвідченим.

Тому рішення проблем (в тому числі психологічних) людині хочеться підмінити читанням про рішення проблем. Збором нової інформації. Пасивним вкладанням в себе нових знань.

А це трохи не так працює.

Інформація – не вирішення
Інформація сама по собі не виправить ситуацію.

Ну, тобто, без сумніву, є деяка кількість ситуацій, коли назвати проблему своїм ім’ям – означає майже що “вилікувати” людину.

Наприклад: Раптово чоловік розуміє, що його труднощі в тому, щоб дзвонити клієнтам і пропонувати свій товар – в тому, що в дитинстві старенька улюблена бабуся йому говорила: “багатим бути соромно, багаті всі злодії і вкрали свої гроші у нас, у чесних людей” . Бабусю він любив, і з тих пір соромиться сказати: “Мої послуги коштують стільки”. – І людина, зрозумівши це, як прибитий, усвідомлює: і точно! Це не я забороняю собі! Це голос моєї старенької бабусі, яка жила голодуючи, п’ятьох дітей підняла на зарплату прибиральниці і так і не змогла змиритися, що одна з дочок відмовилася вчитися і вийшла заміж за багатого. Бабуся – не я! Я можу не слухати цей голос! Я можу прийняти своє рішення сам! І прийму! Все, проблема, вважай вирішена.

Але таких випадків, де “назвати проблему” = “вирішити проблему” – зовсім небагато. Від 10% до 30% випадків, з якими клієнти звертаються до психолога (за різними оцінками).

В інших ситуаціях зрозуміти корінь проблеми – важливо, звичайно, і виглядає дуже ефектно. Але повним вирішенням ситуації не є.

Після красивої постановки діагнозу (з розкриттям таємних установок і тієї інформації про людину, в якій він часто навіть самому собі не хотів зізнаватися), виявляється: ну та, ну ось так воно є. Ну ось звикла я не вірити в себе тому, що в дитинстві мене не цінували і сварили батьки. І іграшок не дарували, і від всієї родини я тільки й чула: так куди тобі, ти нікчемою народилась, нічого хорошого від тебе чекати й не доводиться. Так! Я звикла думати про себе погано. Отже, шановний психолог, ми це з’ясували. Що тепер?

І що тепер накажете робити з цією гіркою істиною?

Адже іншого досвіду поводження з собою у людини немає.

“А я інакше просто не вмію”

Приклад з практики: психолог обговорює з клієнтом манеру, в якій він зазвичай з самим собою звертається.

Психолог: Ну ось ти з собою постійно жорстоко себе ведеш, набагато гірше навіть, ніж з іншими. І набагато гірше, ніж з тобою роблять інші.

Клієнт: Ну та …

Психолог: І інші люди не дозволяють собі тебе настільки принижувати і обпльовувати, наскільки ти жорстокий з собою.

Клієнт: Так …

Психолог: Ну скажи, скажи, а чому ти вибираєш такий спосіб поведінки з самим собою? Навіщо? Що тобі це дає?

Клієнт (після деяких роздумів, невпевнено): А я по-іншому не вмію …

У цьому, як мені здається, ключ.

Людина поводиться не добре(і це відноситься не тільки до поводження з собою). Неоптимально. І навіть сам знає, що творить дурниці. Адже і не ідіот ця людина – бачить і наслідки, які неминуче настають (вже і бачив їх не раз, і з жахом очікує знову). Але по-іншому просто не вміє.

Не пробував.

Чи не знає, як.

Чи не застосовував нове, не наступав на нові граблі – все більше на старі, звичні, хоч і неприємні.

Розумієте?
У цьому ж трагедія безлічі прийнятих “з голови” рішень. “Я ніколи, ніколи не буду такою, як моя мати! Не буду кричати на своїх дітей, шльопати їх, вказувати, як їм жити”. Добре, ти вирішила, що ти не будеш. А що ти будеш – у тебе є уявлення? Мама адже твоя не від хорошого життя на рідну дитину волала, а від безсилля і неможливості впоратися з дитячим упертістю, від втоми і перевантаження. Як ти сама будеш справлятися, коли твоя дитина виявиться не янголятком, а чимось гірше? Коли ти сама втомишся і виснажешся? Коли не буде сил і часу, а потрібно буде швидко дитину зібрати, одягнути, змусити прийняти ліки, вкласти спати? Що саме ти зможеш протиставити дитячій істериці, крім крику і ляпасів?
“Я не буду обжиратися і буду займатися спортом регулярно!” – Регулярно – це як? А чому переїдаєш, ти в курсі? Які ситуації запускають твій жор? В яких випадках твоя клятва “ніколи, ніколи” змінюється тим, що ти виявляєш себе вночі по пояс в холодильнику, в зубах котлета, в руці еклер, на столі три порожніх пляшки з-під пива і п’ять пакетів від чіпсів? Що трапилося, з якою ситуацією ти не впорався і пішов поїсти?
“Я буду вчитися, працювати, будувати свій бізнес, а не зависати до ночі в соцмережах і комп’ютерних іграх” – А це навіть смішно. Точніше, було б смішно, якби не було так сумно. Соцмережі і комп’ютерні ігри – найпотужніша індустрія, заточена на те, щоб людина стирчала там годинами. Сотні висококваліфікованих фахівців відпрацьовують всі нюанси, щоб змусити людину пробути там побільше і отримати ще крапельку дофаміну від зависання в комп’ютерному трансі. І ти думаєш, що тупнути ніжкою і сказати “ні” – це адекватна відсіч всій цій армії професіоналів? Якщо ти навіть не знаєш себе, не розумієш, що тебе змушує стирчати біля комп’ютера і як це відбувається? Розуміння “я гроблю своє життя в соцмережі і іграх, треба це негайно припинити” – недостатньо. Потрібен досвід іншої поведінки. Досвід і практика.
Щоб знання почали приносити користь, потрібно застосувати їх на практиці. Іноді – застосовувати довго, систематично, коректуючи свої дії на ходу. Помиляючись, роблячи висновки і по краплині вивіряючи нову стратегію поведінки. Інакше – знання так і залишаться бітам інформації в інтернеті або буквами в книжці. А благі наміри – благими намірами.

Історія про акторську школу в Нью-Йорку
Є чудовий приклад того, як працює практика.

Це історія про одну акторську школу в Нью-Йорку. Дуже її люблю і зараз вам розповім.

На початку минулого століття один виходець з півдня Росії, з єврейського містечка, на ім’я Лі Страсберг, емігрував до Америки і виявився в Голлівуді. Спершу він знімався як актор. А потім Лі Страсберг став сам знімати кіно і зробив кар’єру продюсера. А в кінці кінців – відкрив акторську школу в Нью-Йорку, в якій знайомив американців з системою Станіславського.

Ця школа існує і до цього дня і вона дуже успішна (погугли, вона і в вікіпедії є, правда, англійською). З неї вийшло безліч лауреатів “Оскара” і знаменитих чудових акторів – Аль Пачіно, Роберт де Ніро, Дастін Хоффман, Стів Бушемі, Анджеліна Джолі (і купа знаменитостей подрібніше).

У чому ж секрет ефективності цієї школи?

У них в акторській школі є одне залізне правило.

Ось збираєшся ти вчитися, мрієш про Голлівуд і світову славу. (А в акторській школі Страсберга суворі вступні іспити і недешева плата за навчання).

А ще там є одна вимога, яке ні в якому разі не порушується.

Учні повинні якомога раніше, з самого першого семестру, почати практичну роботу в якості акторів. Інакше – відраховують, навіть якщо за навчання сплачено і талант у учня безсумнівний. Це все неважливо; але практикуватися ти повинен почати якомога раніше.

Ніхто не вимагає, щоб студенти знімалися в головній ролі в блокбастері. Досить зйомок в рекламі яких-небудь йогуртів, участі в масовці серіалу або низькобюджетному інді-фільмі. Або аматорському спектаклі. Але де-небудь грати учень повинен. Або – давай до побачення.

Тому, що практичний досвід – це дуже важливо. Тому, що коли людина починає тренуватися в сфері, яку вибрала, вона зовсім іншими очима дивиться на навчання, зовсім по-іншому вбирає інформацію від викладачів. Сама прагне взяти побільше, негайно застосовує на практиці все те, що дізналася на навчанні.

Ну або, почавши працювати актором, учень розуміє, що йому нецікава професія і швиденько кидає навчання – і тоді вже не морочить голову ні собі ні іншим, і купу грошей за школу економить.

Ось те ж саме відноситься до всіх абсолютно областей людського життя. Як можна раніше почати практикуватися – значить якомога раніше зрозуміти, в чому полягає та чи інша сфера діяльності. Як можна раніше почати робити помилки (і, сподіваюся, виправляти їх). І як можна раніше почати рух до своєї мети.

А збирати теоретичні знання – це просто поповнювати бібліотеку.

Це безглуздо як на теперішній час; адже зараз є інтернет, а в ньому стільки матеріалів, що за тисячу життів не подужаєш.

Але ефект у ваше життя прийде тільки разом з практикою.

Тому – починайте практикуватися. Здійснюйте перші помилки. Проходьте через невдачі і розпач.

Шлях попереду довгий, дуже довгий, тому в ваших інтересах – почати якомога раніше.

І не кажіть, що я вас не попереджала.

Автор – Єлизавета Павлова