Діти закочують істерики.

Цей факт не викликає сумнівів, так?

А що якщо ні?

Напевно таке траплялося з вашою дитиною, або ви просто бачили дитячу істерику, або, принаймні, я впевнена, ви про них чули. Дволітки славляться своїми “жахливими” істериками.

А що, якщо насправді немає такого поняття як “дитяча істерика”? Як нам тоді розглядати таку поведінку дітей?

Я припускаю, що справа зовсім в іншому:

У дітей немає істерик …

… у дітей є почуття. За якими такими причинами ми повинні об’єднувати всі ці почуття в категорію “істерики”? Такий підхід дуже обмежує наше розуміння проблеми.

В яких інших обставинах ми описуємо почуття людини як “істерику”? Адже про дорослих ми говоримо так з відтінком неприязні і глузування, однак, саме цей термін використовуємо для опису емоційного стану дітей. Це багато говорить про те, що ми думаємо про почуття дітей. Загальна думка зазвичай така – почуття дітей менш важливі, ніж почуття дорослих, вони “простенькі”, іноді навіть кумедні. І це неповага. Почуття дітей – важливі.

У людей є почуття – і це нормально. Але діти такі ж люди! Тільки лише через те, що почуття дітей можуть здаватися комусь “простенькими” з висоти свого життєвого досвіду, це не робить їх менш значимими для людини, що їх відчуває. Спрощуючи, ігноруючи, заперечуючи їх емоції заради нашого комфорту і спокою, ми проявляємо неповагу і ранимо. Діти заслуговують того, щоб до їхніх почуттів ставилися з такою ж повагою, як і до почуттів дорослих, незважаючи на те, що у дітей набагато менше механізмів справлятися і контролювати свою поведінку. Наша робота як батьків – допомогти нашим дітям навчитися регулювати свої емоції, але ми не зможемо ефективно впоратися з цим завданням, якщо ми вішаємо ярлики “неважливих істерик” на чиїсь почуття і звертаємо увагу лише на тих, кого вважаємо щирими. Якщо ми навіть не хочемо чути почуття дітей, як тоді ми сподіваємося зрозуміти причини, які стоять за ними?

У всіх почуттів є причина.

“Біля витоків кожної істерики стоять незадоволені потреби”
Marshall Rosenberg

Почуття не з’являються раптово без будь-яких причин, хоча іноді може здаватися саме так. У всіх почуттів є причини і як тільки ми усвідомлюємо цю правду, то ми можемо почати вирішувати задачу вже з пошуку які ж саме незадоволені потреби стоять за ними.

Кожен раз, коли ви демонструєте розуміння, емпатію і бажання допомогти дитині з його почуттями і потребами – ви створюєте близькість з дитиною. Підтримка дитини подібним чином, коли він переповнений почуттями – це можливість для зв’язку з ним.

Вішати ярлик “істерик” на почуття – це фокусуватися на неправильному напрямку.

Коли ми навішуємо ярлик “істерики” на почуття ми повністю відводимо свою увагу від проблеми. Замість того, щоб чути злість, біль, розчарування, заздрість, смуток, фрустрації, страх, тривогу, гнів, сором, відразу, дискомфорт, втому, безпорадність, самотність або сотні інших почуттів, ми бачимо тільки “істерику”. Бачите, як це обмежує нашу можливість розуміти і проявляти емпатію?

Тому що саме так замість того, щоб сконцентруватися на розумінні почуттів дитини і його незадоволених потребах, ми стурбовані тільки одним – як зупинити “істерику”. Наскільки фруструючим це повинно відчуватися для дитини, коли весь твій емоційний досвід зводиться до “істерики”. Коли дивляться лише на твою поведінку, без розуміння всього того хаосу, який відбувається всередині тебе і без будь-якої підтримки щоб через цей хаос пройти. Тобто тебе не розуміють або ігнорують саме тоді, коли ти відчуваєш себе найбільш вразливим, втратившим контроль і переповненим почуттями.

Навколо стільки порад як справлятися з дитячими “істериками”. Ідея того, що ніби існує якийсь універсальна порада як справлятися з почуттями дитини, не беручи до уваги його особу, обставини, вік, здібності, переваги, потреби, думки і так далі – це дуже дивна ідея. Чи можете ви собі уявити якусь техніку, яку б ви могли використовувати кожен раз, коли ваш партнер засумував – не важливо в якому разі і з якої причини? Це абсурдно і нешанобливо. З емоціями дітей потрібно поводитись саме з такою ж увагою.

А як же маніпуляції?
Я часто чую, що є два види “істерик”. Перший – це коли дитина має право турбуватися (на вашу думку) і другий – коли дитина намагається вами маніпулювати (і ви ігноруєте його).

Особисто я думаю, що це досить ризикована справа судити наскільки цінні емоції іншої людини і чи заслуговують вони вашої емпатії. Я віддаю перевагу підходу, що надає емоційний комфорт дитині в будь-якій необхіднійїй ситуації, по будь-якій причині. Кращий спосіб оцінити чи потребує людина емоційного комфорту – це спостерігати за його проханнями.

Я так само не вірю, що діти вроджені маніпулятори і тільки й чекають як би від нас отримати все і відразу. І якщо з якихось причин вони маніпулюють, то чи не відбувається це саме тому, що вони зневірилися отримати увагу і любов безпосередньо? Вони мають повне право хотіти контакту з батьком, навіть якщо вони якимось чином прийшли до висновку, що отримати його вони можуть лише через маніпуляції.

“Отже, чи повинні ви задовольняти потребу в увазі, коли підозрюєте маніпуляції? Так. Завжди. Якщо хочете виростити довіру у відносинах з дитиною”
Jitterberry

Інший погляд
Отже, що якщо ніяких “істерик” не існує? Що це тоді означає? Як тоді ми будемо дивитися на поведінку дітей?

Що ми побачимо, якщо не проблему, не спалах, яку потрібно погасити, не провина, що вимагає покарання, не безпричинну реакцію, не маніпуляцію, яку потрібно перехитрити, що ж тоді ми побачимо?

Можливо неймовірно різноманітний досвід та почуття дитини?

Можливо прохання про допомогу?

Можливо вразливість і переповненість почуттями, які потребують нашої спокійної підтримки?

Можливо людину, яка навчається?

Можливо мільйон інших речей, унікальних для кожного маленького чоловічка?

Можливо замість того, щоб намагатися впоратися з ситуацією, ми виявимо емпатію до почуттів і потреб людини.

Можливо наші діти відчують себе почутими, а не засудженими?

Можливо ми зможемо дати дітям саме те, про що вони плачуть. І можливо після цього ми створимо більш сильний зв’язок, взаєморозуміння, повагу і довіру між нами.

Ми можемо зробити це сьогодні. Ми можемо відмовитися вірити в обмежену концепцію-пастку “істерик” і не знецінювати почуття дітей, використовуючи це слово. Ми можемо вибрати інший погляд і розглядати всю людину цілком, з її індивідуальною динамікою почуттів і потреб, не менш значимих, ніж почуття і потреби дорослих.

Немає ніяких “істерик” – є тільки люди, які заслуговують розуміння.

Текст: Сара (блог Happiness is here).